Моє життя!

Це просто...нема слів...так образливо не було ще ніколи...Знаєте кажуть що самотність це коли у кожної дорогої тобі людини є хтось ближче ніж ти...Здається так. Тепер я нікому не найближча. Сама винна?.....Так в деякому сенсі...занадто мало уваги приділяла такій речі як дружба?...Можливо...і сама ж цим обпеклась. Подруги?...У мене?....тепер точно ні. Пожалійте мене...Звучить?...Свої особисті проблеми мені й так ні з ким обговорити...а тепер і буденні...сама з собою. Це мене так турбує.... Можливо я перебільшую....Але то знаєте таке відчуття покинутості, що інших думок немає...Просто відсутні. Всі пішли тусуватись...а мені ніхто не подзвонив...Геніально?....так просто офігенно. Я їх не звинувачую...Що тут такого...вони ж мені не зобов*язані. Просто так обідно...просто до сліз?....А можна жити без подруг?....мабуть так...думаю спробувати.

Просто я не можу комусь нав*язувати дружбу... Я чекаю доки хтось зробить перший крок...Буду сама але чіплятись не буду....Хоча якщо подумати....то як казала героїня одного серіалу "Жить захочешь, не так раскорячишься". Можливо...Ми не знаємо на що ми здатні аж доки не зробимо це.

Поплакати?....Я не плакала уже кілька місяців....Учора вперше за довгий час від болю в серці сльози котились по обличчю...

Просто...

А не забагато я хочу?

Важко...безперечно дуже важко. Може я погана подруга....тому нікому не потрібна?....НЕ потрібна....ну хіба що собі....

Тільки собі...

Самотність......

Більше слів нема...нема.............нема.....нема.....нема....нема....нема...нема.........................................................

Я знала що він поїде...знала що щастя ненадовго...але розставатися кожен раз важко....наступного разу я побачу його тільки через півроку мінімум. І я незнаю як жити...В мене звичайно вийде поринути в своє життя школа, друзі, танці....Але я нехочу його забувати...адже відчуваю що сьогодні від мене поїхало щось дуже важливе для мого серця....Не хочу страждати і не хочу жити днями які провела з ним...Але хочу зберегти ті почуття які є зараз.

Така самотня...чи просто жалію себе?...Мені нікому вилити душу...Друзі?....У них свої проблеми....мені найкраще на самоті з собою...мабуть...Так це важко....але так вже склалося...що чиїсь проблеми я вислуховую годинами...а своїми не ділюся...Я сильна....я можу сама все вирішити...Незалежна - самотня.

Жалію себе.

Мій внутрішній стан знаєте тільки ви.

Я не холодна...насправді мені хочеться комусь відкритись...комусь дарувати тепло...пристрасть..всі думки....всі таємниці....Просто аська не надихає мене....і страх...ще цей страх нерозуміння...страх побачити сміх.....у відповідь.

Віртуальне спілкування...така пурга....я не відчуваю присутності людини по той бік монітору....це вже звичка - не писати, постійно мовчати. Хоча десь півтора року тому...могла годинами сидіти в айсікю.....без реального спілкування. Незнаю звідки така зміна.....але зараз реально...ася не для мене...або ж не для мого спілкуання з НИМ. Мене глибоко дратує банальна фраза "привет, как дела?", "Как прошел день?"....але ні на що більше мене не вистачає....і знаєте...я ніби то й маю почуття до НЬОГО...але не розумію чому мене не тягне до аськи - єдиного джерела спілкування. Чому?

Допоможіть. Іншого у мене немає.....так я іноді захоплююсь кимось кого побачила в телевізорі...або десь на вулиці типу "він такий симпатяга"...але день не більше...доки не забуду....тому я не вважаю це чимось таким.

Я завжди думала що я така серйозна....стосунки тільки серйозні можуть бути....ніяких ігор...а виявляється таке дитя....підліток.....Перехідний вік.....може через це?...........

Розчарована....розбита на маленькі шматочки....Засмучена....Може ніхто й не зрозуміє моєї історії....не зрозуміє просто чому я так болісно все сприйняла...але це знаєте....Стараєшся, готуєшся, страшенно нервуєшся, витрачаєш час сили заради справи......а потім всі амбіції розбиваються...бо ЇМ ВЕЛИЧНОСТЯМ не сподобалось....Просто не викликало відповідних емоцій.....а про техніку виконання.....різноманітність рухів....Якусь певну оригінальність у цьому плані бачте ніхто не подумав...просто когось треба було відсунути назад....Зі сторони це мабуть дурнувато виглядає....адже ніхто інший програш так не сприйняв...і тільки в мене страшенний стрес....Прокручую постійно в голові вирок.....Не можу втекти від думок....

А може й справді недостойні були перемоги?

І ніхто з оточуючих мене не розуміє....бо для мене це ніби злам у душі якийсь...страшенно болісний....Суспільство не сприймає моїх переживань....Очі повні сліз...але заплакати не наважуюсь....

Але все ж притримуюсь початкової думки - це несправедливо!

Просто мене тупо бісять повчання.....незнаю чому...Схоже у мене почався перехідний вік.....так-так-так....

А якщо подумати чому я так реагую?...а?...може мене просто бісять не слова а людина що їх вимовляє?...Незнаю я останнім часом така якась непевна по відношенню до нього...але все ж не може бути райдужно...Але ж і не може так швидко випаруватись ейфорія початку стосунків....незнаю...Спочатку все було супер круто...а зараз уже незнаю...все начебто й добре...але я себе зовсім не розумію....І зараз відчуваю якесь напруження у спілкуванні зі свого боку...і зараз уже починаю думати що спочатку поспішила з висновками...і незнаю...я якась останнім часом розгублена.....от не люблю такого стану коли я незнаю чого хочу....Повна фігня в житті......Чи то все осінь?...У нашому місті погода в глибокій депресії....Може то я себе накручую чи шо?......Треба розібратися в собі....

Останнім часом багато думок...і не лише про своє життя....а взагалі....хоч все на ту ж тему що і зажди...Кохання стосунки...

Буває так що люди зустрічаються...закохуються....і здається ніби це на все життя....вони такі схожі...ну точно як дві половинки.....доповнюють один одного...Але потім проходить час...Хтось із них змінюється...йде далі у своїх поглядах...а хтось залишається таким як і на час зустрічі....або ж теж розвивається але в зовсім протилежному напрямку....і  тоді вони як пазли від різних картинок...не те що різні...просто не ті стає незрозуміло що робити далі....Чи можливо цим людям знову бути такими ж щасливими як і спочатку....Чи краще розійтись?.....незнаю....

Еммм....*думки вслух*

Сьогодні перша сварка.....хоч не сварка...а так просто не зійшлись думками....можливо я занадто багато хочу...Чи можливо він мало думає про мене....хоч раніше я цього не помічала....Незнаю....це було незначне непорозуміння....І він все одно подобається мені дуже сильно)

Я не розумію себе...особливо останнім часом...Мені чомусь завжди здається що кохання проста річ....просто я ніколи не враховую що проблеми можуть виникати не тільки в мене з хлопцем а й із самою собою....бо важко іноді зрозуміти то я божеволію бо він приділяє мені мало уваги.....то сходжу з розуму бо її забагато....так мабуть і справді один із двох кохає а інший дозволяє себе кохати...А от я так не хочу....Але незнаю як це зробити.....

І ще.....

У стосунках не можна покладатися на пораду подруги....варто слухати тільки себе....Один раз поклалася на пораду і отримала місяць страждань і глибоку депресію.....Тож тільки я вирішую як вчинити.....бо наприклад звідки вона знає що він поганий хлопець...вона бачила його всього кілька разів і спілкувалася поверхнево....бо на людях він один....а наодинці звичайно що інший.....і мені здається тут немає нічого спільного з двуликістю....бо то ніби захисна маска для сторонніх....Іноді вона може бути агресивною...іноді понти...або ж щось інше....Кожен вибирає сам...чи не так?....Хто згоден з моєю теорією?)

А ще...

МЕні здається ми з ним мало говоримо....чомусь я не можу йому відкритися......Ми більше цілуємось)...А я хочу повної довіри і відкритості.....недавно за деяких обставин на тиждень я поїхала з дому...в мене з*явився друг...І йому я відкрилась....буквально днів за 4...а тут уже три тижні а повна довіра все не виникає....хоч наче так все добре...незнаю...і просто не розумію...

Ми дійсно мало говоримо....Як виправити?

Вибачте за писанину велику...просто щось думок забагато....стосунки штовхають на роздуми....)))).....

Солодких вам снів)

Поворот долі....

Одне звичайне ЛС вконтакті зуміло перевернути мій світ.....мої начебто вже збудовані плани аж до осені рухнули.....А я навіть не шкодую.....бо ж я зустріла його...Що ж звучить банально згодна....Я вже не перший раз чую від себе щось подібне...але що зробиш таке воно серце підлітка)...зараз мені здається що він найєдиніший і найрідніший.....Але варто включити мозок і трохи подумати...Чи такий він вже ідеальний?...Ні...але всі ми люди з певними недоліками....І мені доки важко поставити межу моїх почуттів....Але що я певно знаю так це те що він кращий за всіх кого я зустрічала.....мабуть...ну я так думаю....)

Трохи з історії...

Перша зустріч - чисто дружня.....Але симпатія з*явилась)

Друга - теж як друзі.....Трохи дужче пізнали один одного....бо проговорили всю ніч

Третя - дивились фотки...говорили про життя....

Четверта ..- найголовніша..саме вона зламала мої плани....Він запропонував стосунки.....і я згодилась.....і плюнула на того хто давно  мені подобався.....на того хто не цінував мене....і на того на кого запала зовсім недавно...всіх їх забула....А незнаю як так сталося....Просто....так схотілось....і все.....

Він - моя зіронька).....він не любить коли я його так називаю...каже шо прізвисько якесь дівчаче.....а мені подобається)

Останні два тижні просто казка.....і я параноїк так боюсь що це закінчиться що вже якось настроюю себе...Ніколи не можу чомусь забутись і поринути в стосунки...постійно боюсь що безтями закохаюсь, а мене покинуть.....Цього боюсь найбільше - розбитого серця.....

Дещо про мене))) Хд))

Дивно....але вона любить їздити міським транспортом.....каже що їй просто подобається.....особливо коли сидить біля вікна а її зупинка ще не скоро....їй подобається дивитися крізь скло на місто і заклопотаних людей....споглядати метушню.....чути музику в навушниках...і думати про щось.....про що завгодно.....буденні проблеми або кохання...чи плани на майбутнє....не має значення...просто їй приносить задоволення така діяльність....

віртуал>реал)))

Кілька зустрічей...Хм...ця людина завоювала мою довіру.....а я ж не збиралася довіряти.....А його знаю поверхнево...а мене таке не влаштовує.....а ми нескоро побачимся...а може я забуду що хотіла ближчого знайомства?...а якщо ні?.....А я такого не чекала.....Бляха чого в цьому житті так багато несподіваного???)))) Хдддд)

Знайомство в інеті.......Хтось мав досвід?...я маю на увазі з переходом в реал)....хех....я тепер маю)))......Спочатку все як звичайно і навіть трохи скучно...але...знайшлася тема...і переписка розгорілась....а потім з*явилась можливість зустрітись в реалі....Мені сподобалось...

Але не можу напевно сказати хто для мене ця людина.....Приємне спілкування....і поки що все. Купа позитивних речей в характері....і поки що не помічено жодного недоліку....це насторожує.....реально насторожує.... Хоча після першої зустрічі неможливо пізнат людину....як на мене то для цього потрібні роки. Тому не можу нічого думати....доки достатньо не пізнаю характер....не загляну в усі закутки душі......

Мені потрібен час.....

Життя зараз якесь повне...більш менш насичене...ніж зазвичай...і я цьому рада...рада що мене поглинув реал...хоча й зараз я люблю побути на самоті....мене так заспокоює самотність на кілька годин...бо мене виморює постійне спілкування.....бо я люблю поринати у роздуми...хоч тоді й придумую собі проблеми...але я вже просто звикла....і хоч іноді мене пригнічує самотність....вона все-таки має позитивні сторони....

Люблю вас...(якщо звичайно це хтось читає)

Настрій паршивий....Чому?....може тому що сьогодні субота а я втикаю в  монітор?.....можливо...але на душі важкість не від того...важко зрозуміти від чого....Хоча...мабуть знаю....я залишилась на самоті і поринула в роздуми...коли я це роблю то придумую собі купу проблем....і тоді вони не здаються придуманими...а здаються такими собі глобальними проблемами які потребують негайного вирішення....А ще всі проблеми тільки з хлопцями...Хммм....зате не скучно  жити...завжди є чим зайнятись..-...вирішенням вигаданих проблем....

А тепер саме про ці проблеми.....
Мене просто бісить що на відстані він не робить ніяких кроків назустріч мені.....Іноді від нього можна почути офігєнні слова...але тільки інколи.....він занадто холодний для мене....Я мерзляк і люблю тепло....а воно йде від нього дуже рідко...тож я ризикую застудитись. Але що коли не можеш відмовитись від нього "іноді теплого"  А він в упор не розуміє моїх прохань.....чує але не слухає...мої лекції про стосунки)....Я ображаюсь...а він не переймається....і взагалі мене ця обстановка так напряга.....

Поїду в табір...розслаблюсь.....нові люди..знайомства....легкість...і ніяких проблем...бо всі вони залишаться тут...а я буду далеко....і пофіг...на нього і на кожного....Я хочу щастя...хіба це багато?